Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Главная тема научно-фантастических рассказов украинского писателя Александра Тесленко — биоконструирование, отношения человека с удивительным миром, созданным его умом и талантом. Сюжеты рассказов вытекают из устремлений нашего современника, из его интенсивного научного поиска, из его чувства высокой ответственности за жизнь человека, за судьбы мира.
отрывок из произведения:
...Василь Серпан намагався іти щонайшвидше. Проте сіра стрічка тротуару тікала від нього, і коли він на мить зупинявся, аби перевести подих, відчував, як швидко втрачає так важко здобуті метри. Повільно відпливали дерева, кіоск «Союздруку» на розі вулиць Франка і Леніна, бородатий молодик біля дитячого візочка у світлі вечірнього ліхтаря. Серце калатало.
Він перепочив лише мить і знову рушив. Ось він знову порівнявся з кіоском «Союздруку», з бородатим молодиком, той саме дістав сигарету, клацав раз у раз запальничкою, яка не давала вогню. Стримуючи важке дихання, Серпан на ходу дістав з кишені коробку сірників, лівою рукою в цей час ще міцніше стиснув ручку важкого портфеля.
— Візьміть сірники, — подав коробочку бороданеві. Намальований на етикетці червоний півень блимнув гребенем під світлом ліхтаря.
— Спасибі… О, це ти, Василю?!
Серпана здивувало, що той чоловік назвав його по імені. Виходить, вони знайомі? Але не міг пригадати, де він бачився з цим бороданем?
Дихалось важко, не вистачало кисню, ніяк не міг вдихнути на повні груди.
— Гуляєш? — запитав бороданя.
— Як бачиш, — той прикурив і простягнув назад сірники.
— Не треба… Хай будуть у тебе… Це скільки вже малому? — запитав Серпан, намагаючись не втратити пройдені метри і водночас думаючи про те, що не знає — хто ж там у візочку? Хлопчик чи дівчинка?
— Скоро буде рік… Ти, бачу, поспішаєш?
— Так.
— З роботи?
— З роботи.
— Не поміняв ще? На тому ж місці?
— Так… А ти?
— І я приріс… Ну, біжи, не буду затримувати. — Бородань глибоко затягнувся димом і схилився над дитячим візочком. Його густа чорна борода блищала у світлі ліхтаря.
Василеві захотілося курити, але він вгамував це бажання… «Додому. Негайно додому. На мене давно чекають. Я не подзвонив, що затримаюсь. Я так втомився. Так хочу спати. Швидше додому…» І раптом наче невидимий тягар сприснув з плечей. Василь відчув, як легко стало йти, вдихнув на повні груди прохолодне вечірнє повітря, настояне на машинному перегарі, перекинув портфель з руки в руку і побіг, легко побіг, майже не торкаючись ногами тротуару. Повертаючи ліворуч вулицею Пирогова, відчув, що стане сил полетіти, і сильно відштовхнувся ногами, усвідомлюючи, що нарешті відірвався від землі. У крутому віражі вписався в поворот вулиці, що вела до станції метрополітену. Летів понад жовтавим дахом тролейбуса, який теж повертав ліворуч.
Вдивлявся в рухливий натовп біля станції метро і думав: «Аби лиш не випустити портфель». Стискав ручку, аж пальці терпли.
Перед самою станцією легко вдалося зменшити швидкість і опуститися на землю, ні з ким не зіштовхнувшись...